|
|
![]() |
 Зарегистрироваться |
|
Регистрация позволит Вам иметь полный доступ ко всем разделам сайта, а также размещать о себе информацию.
|
|
![]() |
|
|
|
![]() |
|
|
![]() |
|
|
![]() |
|
|
|
|
![]() |
|
Дневник
|
![]() |
|
Рубрики:
все, цитаты
|
![]() |
Недавно довелось побувати на одній зустрічі, учасникам якої було поставлено запитання: "Де ви берете сили для подолання труднощів?"
Якщо чесно, то воно для мене стало неочікуваним, і поки на нього відповідали інші, не знав, що казати, бо якось виходило так, що труднощі із самого малку супроводжують мене, тому вже до них звик, як до буденного явища, і їх подолання стало також буденним явищем.
Тож коли черга дійшла до мене, довелось відповідати експромтом. Мовляв, колим людина йде дорогою, і перед нею постає якась пере-
шкода, то вона починає думати, як долати цю перешкоду, а сили додаються спонтанно. Інша річ, коли нема ніяких розумних думок, і починають насідати відчай від власного безсилля, от тоді не пот-
рібно займатися самоїдством, а йти на природу, межи люди - а вони
також витвір природи, - придивитись як росте трава, якого вона кольору, як по ній лазить комашка... А ще прослідкувати за плином
хмар, як вони міняють свою форму. колір коли заходить сонце... А ще цікаво спостерігати за обличчями людей і пробувати вгадувати їхні думки...Уже переконався: якщо їм усміхнутися назустріч (навіть
тоді, коли на душі шкребуть кішки), часто у відповідь отримуєш по-
смішку, яка очищає,просвітлює думки. Та й маю радість від спілку-
вання з дітьми. Які в них чисті очі, незатьмарені душі! Вони ще
не навчені брехати, ставати на задні лапки, красти, зраджувати і
багато ще чого іншого, з чим ми, дорослі, стикаємось чи не щодня... А якщо зустріти людину на інвалідному візку, поспілкува-
тися з нею, задуматися над тим, де вона бере сили для подолання
труднощів, то можна мимоволі перейнятися її оптимімом, житєлюбст-
вом. І тоді якось само собою знайдуться власні сили...
|
Ідуть навстріч двоє дівчаток років дванадцяти. Голосно розмовляючи, одна й друга вставляють слово "х..." Мене аж пересмикує, і, вже не володіючи собою, запитую з єхидством:
- Дівчатка, ви хоч бачили, який він, що так часто згадуєте його?
- Я й скакала на ньому! - без будь-якого комплексу випалила одна з них, й обидві зайшлися сміхом.
У мене не тільки мову, а й ноги відняло - ще довго стояв оторопі-
ло на місці...
Боже, куди ми котимось?!.
|
Ви бачили цього року, як довго не з'являлися ластівки? Мабуть, десь у середині червня почувся їх неповторний щебіт. І якщо раніше
цих милих пташок було густенько в ранішньому та вечірньому небі,то
нинішнього літа вони збиралися у значно менші зграї...
А був же час, коли ластівки гніздилися навіть у будинку, де ми прооживаємо. Зверху у куточку за кухонним вікном нашої квартири во-
ни медотом пташиної толоки зліпили гніздо. Ми мали чим милуватися,
особливо коли вилупилася пащекувата малеча, яка з раннього ранку
до пізнього вечора пищала, вимагаючи у замучених ними ж батьків їжі.
І вже підрослі мали ставати на крила, як трапилася біда. По обі-
ді несподівано зібралася велика гроза. Сильний поривчастий вітер кидав дощем прямо на будинок, і він потоками стікав по стінах. Звісно, цього не могли витримати пташині оселі. Вони розмокли та по-
падали разом з малечою у брудні потоки води. Незважаючи на зливу. над ними ще довго, як на мене, просто лементували ластівки...
Після того ні одна їхня сім'я навіть не подумала гіздитися у та-
кому незахищеному місці...
Последний раз редактировалось: 04.11.09 15:49
|
Давно це було...
Йшли сільські збори. Чи до Жовтня, чи то до Травня. Виступали голови, бригадири, хвалили партію, ЦК, проголошували здравиці...
Попросився на трибуну дядько. Коли сидів у залі, сміливість аж
перла з нього. а як став перед людьми....
- Хай живе!.. Хай живе!.. Хай живе... хто хоче! - і притьма подався з клубу.
|
Ліітня пора. Біля під'їзду на лавочці сидять жіночки-пенсіонерки. Поміж ними - двійко дівчаток. І хоча над школою, що навпроти будинку, уже давно засвітилися зорі, вони не спішать у ліжечка.
А бабці гомонять між собою:
- І де це можна так засидюватися?
- Та ж пити пішла!
- Я сама бачила, як вона з пакетом подалася до ставка. А з нею - двоє небритих, видно, таких самих, як вона...
- Батько пішов зі світу через горілку, і її тягне до цього зілля...
- Як воно продається он на шостому!
- Тяжилівські алкаші вештають з раннього ранку до самого вечора...
- Підемо до мене! Я вам постелю гарно... - одна з жіночок пригортає дівчаток до себе. Ті не відпихаються, тільки світять відображеними в їхніх очах вечірніми вогнями.
- Нє, ми почекаємо мами, - говорить впевнено старшенька.
Таки дочекалися. Похитуючись, вона, навіть не глянувши у бік гурту на лавочці, у супроводі веселої компанії подалась у свій під'їзд.
Сестрички довго не затримувалися - і собі зникли за дверима.
А бабки ще довго не розходилися. Щось не тягло до сну...
|
Житейські історії....
Це було у моєму селі за радянських часів.
Один чоловік, не з рядових колгоспників, постійно приходив додому
запізно. На запитання жінки,чому так, відповідав, що колгоспні справи затримали. Так було і в черговий раз.
- Що, не міг там уже й спати?!. - дружина з докором.
- Та засідання правління було, потім партбюро... - активіст вмикає світло і роздягається, а на шиї - жіночі панталони...
А цю історію розповів мій старший брат Петро.
Як і в кожному селі, так і в нашому, постійно гніздилися чорногузи. Особливо облюбували вони його південну частину - непода-
лік у полях розкинулись невеличкі озерця, де малося безліч всілякої
живності на користь цих птахів.
У крайньому дворі Мазурівки оселилися аж дві сім'ї лелек - на
хаті і на шопі. То стало великою радістю для дітлахів цілої вули-
ці - вони цілими днями могли спостерігати за чорногузами, слухати
їх цокотання, бачити, як високо вони піднімаються в небо, як тру-
дяться, будуючи свої гнізда...
Було якесь свято: чи то паска, чи то щось інше. Хазяїн двору на-
пився,взяв гусяче яйце і вклав його в одне з гнізд, між лелечині.
Все було добре до тієї пори, поки не стали вилуплюватись пташенята. Першим помітив "чужого" лелека, який здійняв неабякий
шум, До нього приєднались чорногузи зі всієї околиці. Вони стали
клювати лелечиху-маму і відбили їй нижню частину дзьоба...
Кілька днів її бачили на озерах, як вона намагалася напитися води
чи зловити якусь їжу, але,звичайно,їй це не вдавалось...
Діти плакали від того, що нічим не можуть їй допомогти...
А потім вона пропала. Зовсім...
|
Переглядаючи щоденники своїх сусідів по сайту,мимоволі доходиш висновку, що правий був дідусь Фрейд: усіма нашими вчинками керує
статевий потяг... Майже всі в анкетах пишуть, що хочуть займатися
сексом, багато виставляють свої тіла, деякі (підозріваю, що у них
така хвороба) - навіть геніталії... Одним словом - секстурбовані!
Бо нормальні, здорові тілом і душею, шукають знайомств у реальному
житті, коли можна бачити живу людину, вираз її обличчя, відчувати на собі погляд її очей (очі - дзеркало душі , говорити з нею, ми- луватися тембром її голосу, - всього не перелічиш! А головне - не-
ма підстав підозрівати, що тебе просто водять за носа...
|
Для чого пишуться пишуться щоденники? Чи для кого? Чи внаслідок чого?
Ще можна задати не один десяток подібних запитань,але прямої відповіді на кожне з них, як на мене, не знайти. Бо всі вони - за-
питаня і відповіді - сплетені в один вузол.
То, може, й не варто задумуватися над цими питаннями, а просто писати, писати все, що проситься до написання...
|
|
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
|
Знакомства
Лента событий
Основное
